Дорогі діти! Із раннього дитинства, відколи ви себе пам’ятаєте, вам доводиться спостерігати, як працюють ваші батько й мати, дідусь і бабуся. Щоденно ходять на роботу в державне чи приватне підприємство або установу, клопочуться по господарству, забезпечують родину, усьому дають лад, піклуються про своїх дітей — і так увесь вік. А уявіть собі на мить: що було б, якби вони не трудилися? 

 

    Як бачите, праця — основа людського життя. Людина старіє, відходить в інший світ, а її труд залишається дітям, онукам, правнукам… Усе, що ми маємо: їжу й одяг, затишок рідного дому і криницю на обійсті, міста і села, храми і хлібні ниви, — створено працею людини. «Хто не працює, той не їсть», — каже народне прислів’я, і цим самим підкреслюється, що кожен зобов’язаний трудитися. І чим плідніше людина працює, тим досконаліші творіння її розуму і рук. Але вміння, досконалість не приходять самі по собі, їх потрібно набувати, старанно навчаючись. Ваш вік, який називається отроцтвом, — саме час для навчання, розвитку здібностей і талантів.

 

Великий український поет І.Я. Франко писав: 

 

Хто в першій чвертині життя

Знання не здобув,

А в другій чвертині життя

Добра не здобув,

А в третій чвертині життя

Хто чесним не був,

Той скаже в четвертій:

«Бодай я на світі й не був».

 

    Поміркуйте над цими словами. А скажіть, коли ви почали їх здобувати? 

— Ні, не з першого класу, а значно раніше, з перших кроків свого життя. Слухаючи мамину колискову чи бабусину казку, ви вже вчилися. У перший клас ви прийшли, уже маючи великий запас слів, уміючи складати з них речення, спілкуватися, висловлювати думки. Це велика і непроста наука і, засвоївши її, ви тим самим довели свої здібності до навчання. Але в дитинстві ви в основному запам’ятовували, ваше навчання ще не мало усвідомленого характеру, ви ще не замислювалися над тим, для чого вам потрібно щось знати чи вміти.

 

   Навчаючись, людина розвивається. І за свій шкільний вік не тільки здобуває певну кількість знань, а й досягає того рівня розвитку, коли вона вже здатна аналізувати, зіставляти, узагальнювати, давати оцінку тому, що її оточує, що вона чує або читає.

Ви вже давно зрозуміли, що навчання — це праця, і праця нелегка, вона потребує багато часу, наполегливості та сили волі. Ті діти, які не мають сили волі, натрапивши на труднощі, не можуть мобілізувати себе на їх подолання, вони втрачають віру в себе, гірше вчаться і, звичайно, мають гірші результати. Але почувати себе слабшим, менше здібним — неприємно. Це вражає гордість, самолюбство. І часто такий учень свої переживання прикриває вдаваною байдужістю, мовляв, а я й не прагну бути передовиком. Великим ворогом людини є лінощі, що вважаються одним із головних гріхів. Піддавшись їм, людина вже сама себе карає. Хто змарнував час через лінощі, уже обікрав себе: він уже не стане таким, яким міг би бути при наполегливій праці.

Деякі учні працюють епізодично: вивчають один-два твори чи параграфи, навіть отримають високу оцінку і на деякий час перестають вчитися, а в знаннях — прогалина.

Уявіть собі ланцюг, з якого вирвали кільце або й кілька кілець у різних місцях. Чи зможемо ми ним щось зв’язати? Що вартує такий ланцюг, навіть якщо окремі ланки його досить міцні?

Або візьмемо інший приклад. Якби хлібороб працював у полі, коли йому захочеться. Скажімо, захотів—виорав землю, засіяв, а тоді не захотілось — не висапав, не виполов бур’янів. Прийшла пора збирати врожай, з’явилось бажання, але… збирати нічого. Який висновок? Щоб праця була результативною, потрібно трудитися систематично, робити все вчасно та якісно. А в науці все взаємопов’язане і, навчаючись уривками, час від часу, не здобудеш високих знань ані хороших навиків.

Не сприймайте працю як важку повинність, а пам’ятайте, що навчання принесе вам радість пізнання, відкриття невідомого і підніме вас на вищий рівень розумової культури.

 

   «Знання робить життя красним», — стверджує народна мудрість. Отож, маючи це велике благо — можливість учитися. Цінуйте й використовуйте його повною мірою. Долайте в собі лінощі, нерішучість, невпевненість, гартуйте волю, працюйте наполегливо — і ви досягнете результатів, які подарують вам радість.

Хочу звернути вашу увагу на ще один бік навчання. Багато учнів вважають, що навчання — це лише особиста справа кожного. Мовляв, яке кому діло до мене? Вчуся, як хочу і скільки хочу. На перший погляд, вони ніби й мають рацію: кожний господар своєї власної долі. Людину влаштовує рівень такого собі середнячка, напівграмотного, невисокої культури, ледачкуватого, без високих ідеалів і не без шкідливих звичок, із життєвим «принципом» — «моя хата скраю…». Скажіть мені, така людина не хоче жити заможно? Вона не нарікає на державу, що не забезпечує її своїми благами в повній мірі? Забезпечити ж усіх своїх громадян може лише багата, процвітаюча держава. А хто забезпечить її процвітання? Неуки і профани, ледарі і хабарники чи злодійкуваті й хитрі кар’єристи, позбавлені почуття патріотизму? Ні! Україні потрібні розумні й хазяйновиті господарі, високоосвічені й віддані рідній державі політики, справедливі судці, учені та спеціалісти, здатні творити і впроваджувати високі технології у виробництво. Освіта молоді недешево обходиться державі, яка крізь століття неволі, жертв і страждань прийшла до своєї незалежності бідною та пограбованою. Яким буде сьогоднішнє молоде покоління, такою буде й майбутня доля України.

 

 

Отож, з цього випливає, що навчання — це ще й обов’язок перед державою. Усі ви — діти своїх батьків і діти України, її майбутні громадяни, трудівники й господарі. Вам належить у недалекому майбутньому забезпечувати її процвітання, її міжнародний авторитет. Щоб виконати цю роль, вам потрібна висока освіченість, уміння працювати на сучасному рівні, загальна культура. А все це можна здобути лише наполегливим, сумлінним навчанням. Отже, вчитися—це не лише ваша особиста справа, а й обов’язок перед батьками, перед усім народом, перед Україною.